Моя домівка розташувалася в коріннях великого дерева,яке вдень захищало від палючого сонця,а коли йшов дощ-від потрапляння води. Життя протікало одноманітно.Кожного ранку
я патрулював навколо нашого мурашника і спостерігав за мурахами-робітниками.Інколи разом з іншими солдатами відбивав напади ворожих мурах. Наше місце дуже гарне- це гора "Демерджі" Та одного разу біля нашого мурашника з'явилися велетні,які називали себе "туристами". Їхня поява змінила мое життя. "Туристи" пересувалися дуже незручно-- лише на двох задніх лапках,носили на собі великі мішки, які називали" рюкзаками",і жили в мурашниках,які називали "намети." Кожного ранку я спостерігав, як велетні прокидалися, снідали і направлялися до великої синьої води, яку наша королева називала "морем."Ввечері, коли мої родичі вкладалися спати, велетні сиділи біля багаття і співали пісень,чим не давали нам спокою.Одного разу королева послала мене на розвідку, щоб більше дізнатися про велетнів.Обстежуючи їхні речі,я заліз в "рюкзак " і заснув..
Раптом стало світло ,я побачив невідомі гори,порослі незнайомими ялинками. Ось пролунав мелодійний звук карпатської трембіти...."Я піду в далекі гори, на широкі полонини..."
Оце поспав!
